Осипчук Іван Каленикович
народився 17 січня 1932 року в селі Сінне Гощанського району Рівненської області в сім’ї селянина. В 1939 році пішов вчитися в перший клас Сінненської семирічної школи, де і закінчив сім класів. З 1949 року по 1952 рік навчався в Гощанській середній школі. По закінченні школи поступив до Рівненського державного учительського інституту, який закінчив 1954 році. Того ж року був направлений на роботу в Рокитненський район. Працював директором школи і вчителем математики Купельської семирічної школи. В листопаді 1954 року був призваний в ряди Радянської Армії і демобілізувався в грудні 1956 року. З лютого 1957 року працював вчителем математики Мнишинської семирічної школи. 1 липня 1957 року був переведений виконуючим обов’язки директора Томахівської семирічної школи, а 12 серпня був призначений на посаду директора Майківської семирічної школи. В 1958 році поступив вчитися в Рівненський державний педагогічний інститут на фізико – математичний факультет і закінчив його в 1963 році. Очолював Майківську школу до 1971 року, а потім був переведений на посаду директора Сінненської середньої школи. Таким чином Іван Каленикович через довгі роки подорожування по школах Гощанського району повернувся у своє рідне село. До виходу на пенсію працював у школі, спочатку директором, а потім – просто вчителем математики. До кінця своїх днів разом з дружиною проживали у рідному селі. Помер Іван Каленикович 17липня 2021 року.
Коробчук Євгенія Никифорівна
народилася в селі Черняхів Острозького району Рівненської області в родині селян – колгоспників 7 січня 1938 року. 1944 року пішла в перший клас Черняхівської початкової школи. В 1948 році продовжила навчання в п’ятому класі Могилянської середньої школи, яку успішно закінчила в 1954 році і вступила в Рівненський педагогічний інститут імені Д. Мануїльського на філологічний факультет, українського відділення. По закінченні в 1958 році педінституту розпочала свою педагогогічну діяльність у Смідянській середній школі на Волині вчителем української мови. В січні 1960 року була обрана Другим секретарем Старовижівського ЛКСМУ. Закінчила Вищу партійну школу в м. Москві. В серпні 1962 року звільнилася за власним бажанням та призначена вчителем української мови та літератури в Майківську восьмирічну школу. 27 серпня 1969 року переведена замісником директора по навчально – виховній роботі цієї ж школи. 10 грудня 1971 року призначена директором Майківської восьмирічної школи, яким пропрацювала до 26 серпня 1973 року і була звільнена в зв’язку з переїздом до рідного села Черняхова і прийняттям на роботу вчителем української мови та літератури Могилянської середньої школи, де й працювала до пенсії (15 травня 1994 року).За період роботи в школі нагороджувалася Грамотами районного та обласного відділів освіти, а також Грамотою Міністерства освіти України. Євгенія Никифорівна працювала скромним вчителем, яку обожнювали діти, любили і поважали за чесність, справедливе ставлення до дітей та цікаві уроки мови та літератури. Виховала не одне покоління учнів. До цього часу її запрошують у школу на різні заходи, пов ’язані зі шкільним життям.
Савін Сергій Володимирович
Говорять «Від долі не втечеш». І це справді так. Савін Сергій Володимирович народився 18 січня 1944 року, якраз тоді, коли Бугрин, рідне село, звільняли від німецько – фашистських загарбників. В школі він був гарним і старанним учнем, та й сам мріяв обов’язково стати вчителем. Але, важкі воєнні і післявоєнні роки, бідове життя сім’ї ( в сім’ї крім нього було ще шестеро дітей). Допомоги чекати нізвідки. З десяти років він змушений працювати у колгоспі за мізерну плату. Після восьмого класу, відкинувши дитячі мрії, вступає до Здолбунівського будівельного училища № 5. Навчання в училищі поєднував із навчанням у вечірній школі. У 1960 році вступає у Водний інститут. Через рік закінчує навчання в училищі і перший курс Водного інституту. З другого курсу почав працювати на будівництві у м. Рівному. Вчився, працював, але мрія дитинства не відступала, та й буваючи дома постійно направляв свій погляд в сторону школи, а одного разу, один старенький вчитель сказав йому: «Кидай все і поступай на вчителя!» Таким чином Савін став студентом – заочником факультету фізичного виховання Кременецького педінституту. Але, зноау ж таки доля зіграла свій акорд. Зі студентської парти його забирають в армію, де згодом він попадає в аварію в якій дуже поранив ногу. Тоді він навіть ще й не підозрював, що з фізкультурою все покінчено. Повернувшись з армії продовжує навчання на першому курсі і працює вчителем у Подолянській школі. Ось тут і відчув результати аварії, займатися спортом через поранену ногу він не міг. Але долею йому було написано бути вчителем, і головне, бажання він мав неабияке. Савін пише заяву у Міністерство освіти з проханням перевести його на природничий факультет. Отож, у 1972 році Сергій закінчує навчання у Кременецькому інституті на природничому факультеті. На державних екзаменах його відбирають на навчання в аспірантуру. У цьому ж році починає працювати вчителем біології, а згодом заучем Майківської школи, а із 1973 року стає директором цієї ж школи. Цього ж року нагороджений Грамотою Міністерства освіти. Савін з великим трепетом переймався долею майківських дітей, тому добивався про будівництво нового приміщення школи. Але керівництво колгоспу вирішило по – іншому. Незважаючи на залитий уже «на совість» фундамент нової школи всі будівельні матеріали були вивезені до Русивля, де й збудували двоповерхову школу. У Майкові почали будувати інше приміщення школи на місці, де уже розпочалося будівництво дитячого садка. Савін тяжко переживав ці події, в його душі немовби щось надламалось, але життя продовжувалось. У зв’язку з сімейними обставинами Савін із сім’єю переїзжає у місто Остріг, де працює вчителем біології. Згодом він міняє рід заняття. Працює заступником голови колгоспу в одному із сіл Острозького району, а 1986 по 1990 роки – головою колгоспу у селі Милятині Острозького району. З 1990 по1998 роки займав посаду голови сільської ради у цьому ж селі. З 1998 по 2002 роки займається справою свого життя – працює вчителем біології і хімії у Милятині. З 2002 року проживав у селі Майкові. Займався сільським господарством, радів успіхам дітей і онуків. Та, нажаль, зимою 2014 року Сергія Володимировича не стало. Похований у селі Майкові.
Купрунець Василь Кирилович –
вмілий керівник, досить толерантний у спілкуванні з людьми. Як вчитель математики доволі грамотний «сильний» вчитель. Сам багато знав і умів навчити цьому дітей. Тому багато його учнів добре знали математику, а окремі опанували математичний фах. Умів довести до свідомості учнів зміст матеріалу, використовувати викладання на практиці. Для вчителів незалежно від віку він був прикладом у ставленні до своїх вчительських обов’язків. Завжди з повагою і захопленням розповідав про своїх учнів, радів їхнім успіхам. Був і є хорошим сім’янином. Зповагою ставиться до дружини і дітей, з великою шанобою говорить про батьків. «Це просто «ходяча енциклопедія»», - так цінують його інтелект і освітченість багато односельчан, колеги, учні. Чесний, відповідальний за навчальний процес. Принципи в його роботі як керівника – гуманне ставлення як до вчителів так і до учнів і до виконання ними їх обов’язків. Такими словами відзиваються про Василя Кириловича його майківські колеги.
Пивоварчук Галина Пилипівна
Доля директора Галини Пилипівни Пивоварчук простелилася у світ зі стежин Синьова. Народилася в родині Одарки і Пилипа Вінічуків, які цінували слово, шанували книгу, любили пісню. Наступною після школи сходинкою було Дубнівське педучилище. Після закінчення була направлена в Підліски. Далі заміжжя, народження дочки, заочне навчання у Київському університеті, а потім – Рівненському педінституті... Доля закидає її доМалинівки, де певний час викладає українську мову і літературу. Галина Пилипівна нагороджена рисами справжнього вчителя, а саме – хистом, талантом, бажанням. Позаду шлях становлення, а на руках - направлення відділу освіти у Жаврів і призначення на посаду директора. А було це далекого 1974 року, 9 березня. На її плечі лягла добудова школи, наповнення класів та кабінетів шкільним устаткуванням, меблями. А тут підвищення. Як вчитель - методист працювала деякий час в райво, потім – викладачем літератури в Рівненському музучилищі. Та більше вабила школа і вона знову повертається на сільську освітянську ниву уже директором у Майків. Нелегким і тернистим був шллях: добудова, обладнання та устаткування шкільної садиби. Під мудрим і пильним керівництвом директора школа дійсно стала храмом науки, освіти і виховання. Тому і неоднаразово займала призові місця під час конкурсів – оглядів навчальних установ району. Про це свідчать численні нагороди і грамоти. Галина Пилипівна не тільки досвідчений педагог, вмілий і вимогливий керівник, який вміє знайти ключик ло серця кожного школяра. Вона просто хороша, чуйна, порядна і співчутлива людина. Її життєвий шлях різко змінився напочатку 2004 року. Раптово помирає чоловік. Жити у Майкові без рідної людини було важко. У червні 2004 року Галина Пилипівна переїзджає у місто Рівне, поближче до доньки та онуків. Без діла сидіти не змогла, хоч і поміняла рід своєї діяльності. До 2013 року працювала комендантом в одному із студентських гуртожитків.
Коментарi